![\"\"/](\"http://dukhovnist.in.ua/images/2020/105/KindiyOleh1.jpg\")
Екологічні проблеми, які нависли сьогодні перед людством, вимагають спільного розуміння та дії екологів і політиків, економістів і богословів, старших і молоді, суспільних діячів та всіх небайдужих людей. Багатостолітня богословська традиція Церкви, вказуючи на фундаментальні грані буття людини та світу та їхньої взаємозалежності, дозволяє нам по-новому переосмислити покликання людини у Богом сотвореному світі, її відповідальність перед творінням.
Про екологічне завдання богослов’я в інтервю з о. Олегом Кіндієм, професором кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету Українського католицького університету. Отець Кіндій є доктором патристичного богословʼя, співзасновник та голова Центру еко-богословʼя та сталого розвитку.
Частина перша.
– отче Олеже, чому вас як богослова зацікавило питання екології, розвитку довкілля? Що стало причиною вашого наукового зацікавлення екологічною тематикою?
– отче Романе, дуже дякую за запрошення, дякую за можливість поділитися своїми міркуваннями, своїм досвідом. Моєю основною спеціалізацією була Ранні Отці Церкви, історія Церкви. Проте впродовж останніх 10 років мене почало турбувати питання: як та мудрість, що її зустрічаємо у Святому Письмі і в середньовічному богословʼї впливає на сучасність? Вивчення богослов’я заради богослов’я не має ніякого сенсу, значення є тоді, коли наука відповідає на сучасні виклики.
Десь в 2012 році я почав ставити перед собою два питання, які турбували тоді нас усіх в Україні: як людині жити в часи, коли є великий поділ між багатими і бідними? В античності цей поділ теж був дуже яскравим. У 19-20 столітті принаймні західна цивілізація почала міняти свої економічні та політичні моделі для того, щоб виробити так-званий середній клас. Але в українському контексті, особливо після розвалу Радянського Союзу, цей контраст між багатими і бідними став дуже видимим. На жаль, він ще досить разить. Ми живемо в країні, де є дуже багато бідних людей за межею бідності. Друге питання, яке мене зацікавил: що є причиною того великого контрасту? Що є причиною людського страждання? Очевидно воно повʼязане із соціальним питанням, однак в нашу пост-чорнобильську добу воно також пов’язане з питанням як люди використовують природні ресурси. Україна є в дуже вигідному екологічному становищі: ми маємо прекрасні природні ресурси, прекрасні родовища землі, Карпати, вихід до моря. Однак попри те, що у нас такі багаті Богом дані дари, ми все одно ніяк не можемо подолати (у нашому сучасному контексті) цю разючу різницю між дуже багатими і дуже бідними. Це пов’язано також із захворюванням серед людей, із соціальними проблемами. Мене зацікавило питання, як наше ставлення до природних ресурсів міняє нас, наші стосунки одні з одним і ставить перед нами серйозні виклики (чорнобильська трагедія як екологічна криза глобального масштабу). Пандемія нового вірусу, що зараз переживаємо, також наголошує на стосунках людини і природи: вірус COVID 19 походить з природнього середовища (кажуть вчені), але наш людський організм не дає собі раду з ним.
У 2012 році я заглибився в усі ці питання, а також у питання війни і миру. Війни і конфлікти пов’язані з питанням доступу до природних ресурсів: води, чорнозему, надр землі… Коли я дивлюся на сучасні проблеми і на мудрість Отців Церкви, бачу, що в сучасних дискусіях ми недооцінюємо того потенціалу, який нам вже запропонували в минулому. Ми живемо в часи великого захоплення прогресом, однак багато принципових речей, які є стрижнем наших цінностей та наших стосунків, були закладені набагато раніше, про це ми часто забуваємо і тому потрапляємо в кризові ситуації.
– Більшість людей знає чим займається екологія, яка її роль у дослідженні та збереженні довкілля. А от який є особливий вклад (дар) богословʼя у розуміння світобудови як Божого творіння, яким може послужити екології, людству?
– Це складне питання, на яке я би відповів 3-4 тезами. Перша фундаментальна теза, яку пропонує нам юдео-християнське світобачення, і яку ми черпаємо з біблійної мудрості, – сотворений Богом світ є добрим! Він є створений для того, щоб людина почувала себе комфортно, тому людина може жити щасливо у цьому світі, якщо розумно користується цими дарами. Також важлива під-теза, що людина повинна ставитися відповідально до цього світу. Бог не просто дає рай для людини, але також дає завдання – будь добрим господарем, “обробляй цю землю..”. Бог дає можливість людині називати тварин, бути співучасником цього творіння, тобто трактувати цей світ не інструментально, а вбачати в цьому світі «онтологічну» цінність. Усе це – грані одного “скарбу”, який показує світ добрим і комфортним, а не загрозливим чи таким, що змушує нас тікати.
Друга теза, яка випливає з християнської точки зору, є твердження, що сам Бог увійшов у цей світ! Бог воплотився! Бог став частиною цього світу, Ісус вмивався водою у Йордані, був на Таворській горі, ламав хліб, навіть його смерть є квінтесенцією близькості Бога до людини та до усього творіння. У 17-18 столітті з’явилися філософські системи, які визнавали Бога як творця і законодавця, що дав закони розвитку світові. Однак вони стверджували, що Бог не втручається у цей світ. Нам також може здаватися, що Богові байдуже до нашого світу, до нашого болю, що людина має жити сама за своїми можливостями. Насправді, християнське бачення стверджує, що Бог присутній у цьому світі, Він співстраждає. Євангелист Іван стверджує, «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» Ів 3.16. Це не просто Бог полюбив людину і спасає людину, насправді Бог спасає цілий світ! Він спасає і рослинку, і комашку, і пташку, весь космос… Богові не байдужий цей світ, він його любить.
Ще один важливий пункт у християнстві, який сьогодні часто упускається – шанобливе ставлення до світу, яке виражається в обмеденні людських “апетитів”. Тобто використання природних ресурсів для життєвих потреб людини. Але ми бачимо, що чим більше ми споживаємо, тим ще більше нам потрібно і все ж залишаємося ненасиченими! Отці Церкви і деякі сучасні богослови говорять про необхідність переосмислення того, як ми споживаємо Богом дані дари. Є таке поняття, як річне вироблення їжі (є якась загальна одиниця, яку можна обрахувати). З іншого боку – ми маємо певну кількість людей на планеті Земля, які цю їжу споживають. Людина створила нові технології як помножувати вироблення їжі. Але сучасні науковці нам підказують, що людство в сучасному контексті споживає дари землі вже наперед, тобто ми живемо в кредит. Те, що ми би мали споживати завтра, ми споживаємо вже сьогодні. Я навіть не говорю про те, що ми засмітили річки, ми вурубуємо ліси, які не встигають очищати наше забруднене повітря. Тобто, наше споживання дарів землі – неадекватне! Термін, який вживається в релігійному контексті – це аскеза. Це коли людина, наприклад в часи посту, зменшує споживання кількості їжі. Цей важливий аспект, ми спірітизували. Необмеженість у наших бажання та потребах сьогодні стала серйозним викликом для усього світу, ми стали «вірусом» для світу. Планета Земля втрачає щороку кільканадцять сотень видів птахів, риб, тварин, рослин, зменшується диверсифікація живого світу.
Сьогодні богослови говорять про екологічний гріх, який можна показати, побачити, та навіть обчислити! Однак багато людей ще не відчувають внутрішньої моральної проблеми, яка призводить до такого нищівного споживацького способу життя.Інтерв’ю з о. Олегом Кіндієм від 15 квітня 2020.
о. Роман Фігас, Інститут екуменічних студій УКУ.
